Історія тероризму

КОРИСНІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ТЕРОРИЗМУ:

Останнім часом увага світового співтовариства прикута до проблем боротьби з тероризмом у різних його проявах і формах (міжнародним тероризмом, системою міжнародних терористичних організацій, технологічним, економічним, комп’ютерним, релігійним і медіа-тероризмом тощо). При цьому часто змішуються воєдино різні за змістом поняття, багато з яких є не зовсім зрозумілими навіть тим, хто на них посилається. Тероризм, як явище, досліджується у різноманітних аспектах – філософському, політичному, правовому, публіцистичному тощо. Усі дослідники розглядають це явище зі своєї точки зору і надають поняттю «тероризм» власну інтерпретацію. Тому часто виникає плутанина: різні прояви насильства відносять до тероризму, а явно терористичні акти трактують як різновид бандитизму.

Мережа Інтернет, газети, журнали, а іноді й наукові видання наповнені різного роду описами про небезпеку тероризму та терористів у різних варіаціях. При цьому більшість таких публікацій виконані особами, які навіть не мають фахових знань у галузі кримінології, криміналістики, кримінального права. Внаслідок такої інформаційної експансії з усіх напрямів і в пересічних громадян, і в деяких фахівців з’являється помилкове уявлення про те, що тероризм – це суто нове явище, надбання ХХ-ХХІ століть, яке виникло та поширюється по світу на зразок СНІДу, озонових дірок, глобального потепління тощо, загрожуючи самому існуванню людства. Інші фахівці, навпаки, намагаються покласти тероризм на наукову основу, і прикладом цього є виникнення нової спеціальної науково-практичної дисципліни – терології.

На жаль, до цього часу конкретного й чіткого визначення терміну тероризм не існує. Це поняття не затверджено саме в ООН, де було, до речі, констатовано про існування більше 200 визначень тероризму. Такий стан речей призводить до поширення помилок і плутанини понять тероризму і терору, терористичного акту і тероризування тощо.

Спробуємо визначити, що містять у собі такі терміни, як терор та тероризм в історичному аспекті.

Згідно з тлумачним словником Ожегова, терроризм – це практика терору, а терор – залякування противника шляхом фізичного насильства до самого знищення

У 1982 році Г. Денікером у статті «Стратегія антитерору. Нові шляхи боротьби з тероризмом» подавалось таке визначення тероризму: «Тероризм – це систематичне залякування уряду, населення і цілих народів шляхом використання насильства для досягнення політичних, ідеологічних, а також соціально-революційних цілей і прагнень».

У 1978 році А. Бернард у статті «Стратегія тероризму» дав визначення терору: «Терор являє собою насильство і залякування, що використовується свідомо більш сильною стороною по відношенню до більш слабкої сторони; тероризм – це насильство і залякування, яке використовує більш слабка сторона по відношенню до більш сильної».

Відносно часу зародження тероризму як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, розходяться у думках. Деякі вбачають ознаки тероризму ще в античних часах (наприклад, У. Лакер). Французький історик М. Ферро виводить тероризм від «специфічної ісламської традиції Хошашин ХІ-ХІІ ст.ст», а Н. Неймарк відносить виникнення тероризму до епохи пост-Наполеонівської Реставрації. Інші вважають тероризм феноменом кінця ХХ століття (зокрема, І. Александер). Деякі вчені стверджують, що виникнення явища, яке зветься тероризмом, відноситься до останньої третини ХІХ – початку ХХ століття (Р. Фредландер, З. Гвіанські та ін.).

Можливо, одним із чинників такого нечіткого визначення часу є те, що терміни «терор» та «тероризм» виникли доволі пізно, хоча ці явища існували вже протягом століть. Узагалі, сам термін «терор» застосовувався в 1798 році у працях ідеологів Великої Французької Революції та по відношенню до неї. Так, першим точним статистичним аналізом терору відзначається праця Д. Гріра, видана у 1935 році під назвою «Терор під час французької революції».

Проте, саме виникнення тероризму є набагато давнішим явищем. Якщо простежити та проаналізувати непоодинокі ситуації протягом історії людства, можна відмітити, що терористичні організації та сама практика тероризму існували майже в кожній історичній епосі.

Між тим, слід відзначити, що значення тероризму в контексті розвитку історії людства, на жаль, не можна недооцінювати. Іноді, саме під впливом таких дій історія цілих держав змінювала свій напрям. Чого варті лише події в Російській Імперії на межі ХІХ та ХХ століть! Нову, фанатичну хвилю тероризму і його глибинний вплив на долю держави розуміли освічені люди того часу. А.І. Гучков у промові стосовно вбивства П.А. Столипіна, виголошеній ним у Третій Думі, констатував: «Поколение, к которому я принадлежу, родилось под выстрелы Каракозова; в 70-80-х годах кровавая и грозная волна террора прокатилась по России, унося за собою того монарха, которого мы славословили как Царя – Освободителя. Какую тризну отпраздновал террор над нашей бедной родиной в дни ее несчастья и позора! Это у нас у всех в памяти. Террор тогда затормозил и тормозит с тех пор поступательный ход реформы. Террор дал оружие в руки реакционерам. Террор своим кровавым туманом окутал зарю русской свободы».

Тероризм виявляється тоді, коли суспільство переживає глибоку кризу, у першу чергу, – кризу ідеології та державно-правової системи. Соціальна несправедливість, націоналістичні, релігійні та територіальні суперечності, застій суспільства – все це сприяє виникненню тероризму та ініціює ідею використання тероризму в політичному житті. Політичні зміни в державі впливають на тероризм безпосередньо. На самому початку реформи можуть призвести до збільшення насильницьких дій.

Першими згадками про діяльність організації, яка має більшість ознак терористичною, є згадки про так званих сікаріїв, що діяли на території Іудеї у І-ІІ ст. н. е.

Так, у дослідженнях Уолтера Лакера згадуються такі факти: «Сікарії знищили дім первосвященника Ананії, а також палаци представників династії Іродів, вони спалили публічний архів з метою знищити розписки боржників. Тацит пише про те, що сікарії спалювали зерносховища і виводили з ладу системи водопостачання в Єрусалимі».

Також відомо, що сікарії ретельно відбирали своїх жертв, нерідко напряму проголошували та брали на себе відповідальність, одночасно висуваючи вимоги та погрози як щодо римлян, так і щодо іудеїв, які співпрацювали із римлянами.

Отже, можемо зробити висновок, що сікарії були саме терористичною організацією, і здійснювали саме терористичні акти, поєднуючи груповий та індивідуальний терор для досягнення своєї політичної мети.

У XI столітті виникає секта ізмаліїтів – асасинів. Саме назва цих сектантів увійшла в європейські мови як визначення жорстоких та холоднокровних убивць. Це релігійне об’єднання виділялося незвичною для того часу стратегією боротьби із зовнішнім ворогом. За загальними підрахунками, на совісті секти асасинів більш сотні вбивств видних політичних та релігійних діячів. Ніщо не могло зберегти життя жертви – вбивство було лише питанням часу.

Народження терміну «терор», як проголошеної, мотивованої гаслами перетворення існуючого ладу легалізованої політичної сили, відбулося за часів Французької революції. Едмунд Бюрк, перебуваючи в таборі супротивників влади революційних лідерів, дав визначенню насильницьким діям нового уряду Франції як «царювання терору». Він був першим, хто публічно в 1795 році використовував слово «тероризм», застосувавши його в докладному описі самих актів терору».

У 1848 році німецький радикал Карл Гейнцген стверджував, що заборону вбивства не можна застосовувати до політичної боротьби, а фізична ліквідація сотень і тисяч людей може бути виправдана, виходячи з «вищих інтересів людства». Гейнцген став певною мірою основоположником теорії сучасного тероризму. Він вважав, що силі й дисципліні реакційних військ необхідно було протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос. Тобто, в даному випадку Гейнцген сподівався дати асиметричну відповідь за допомогою отруйних газів, вибухівки, а також вимагав пошуку нових засобів знищення. Це і є так звана «філософія бомби», що з’явилася наприкінці ХІХ століття.

Найбільш резонансним випадком тероризму у ХХ ст. можна назвати вбивство ерц-герцога Фердинандта сербським студентом Гавріїлом Принципом. Ця подія спровокувала Першу світову війну.

Отже, тероризм і терористична діяльність фактично супроводжували людство на всіх віхах історії. До практики тероризму неодноразово зверталися представники майже всіх народів світу. Нерідко – і зараз, ті ідеї, прийоми, навички тероризму, що використовували колись терористи однієї епохи, з великим успіхом використовуються і нині